MDMA молли
Ах ты, братаны! Нашёлся здесь окунуться в мою безумную историю, как я себе закладки МДМА покупал и потом на качелях на детской площадке крутился. Как эта история началась? Давайте немного поболтаем.
Жил-был я на окраине города, в этой жопе мира, где всё идёт по кругу, как шмоль в таверне. Бедность, скука и стена из бетона над головой — вот моя жизнь. В один прекрасный денёк встретил я своего старого друга, Мишаню, знакомого из пацанской школы. Он всегда обещал, что у него подворов всякое есть, так что я не задумываясь с ним на связь вышел.
Мишаня подоспел вносить свою изюминку в мою скудную жизнь. В вытаскиваемой из штанов сумке у него была целая таблетка МДМА, светилась она, как алмаз на пустынном пляже. Крутанули мы её в ближайшей подъезде, чувствовалось, что этот вечер будет незабываемым.
МДМА — это не шутки, это бомбезная штуковина, которая превращает день в цирк, а ночь в праздник. Мы рассекали по улицам, словно волки, гуляли до рассвета. Оглядывался назад — дороги ни до чего. Вот мы и оказались на детской площадке.
Знаете, качели на детской площадке — это не просто деревяшки с верёвками. Качели — это средство передвижения в другие миры, где всё покруче, чем в нашей реальности. Я подошёл к ним и сел на них, целую физиономию улыбался. Они подмигивали мне, качались туда-сюда, как зажигательный бит на лучшей дискотеке города.
Боинг с быстрым стартом, улыбки на лицах, люди пропадали из поля зрения, оставляя сладкий запах адреналина вокруг. Мы крутились все, как дети на этих качелях, буквально взлетали в небо, ощущая вибрацию каждой железяки от металла до мартышки. Улыбка с лица не сходила, в глазах сияли звёзды, зажигались огоньки, проводящие нас в безумный вихрь удовольствия.
Прошлое, настоящее и будущее слились в одно целое, я стал одной извилиной вселенной, пляшущей на качелях. Крутилась жизнь, словно диск в пэмплете, и я не мог остановиться. Чувствовал энергию прямо внутри себя, будто на цельном ацетаминофене, мечтая остановить время и продолжать веселье вечно.
Но, конечно же, ничто не вечно под луной. Мы спрыгнули с качелей, устали и начали поправляться. Руки дрожали, сердце бешено колотилось, а глаза загорелись огоньком жажды. Вспомнил я про транки, которые всегда носил в кармане. Протянул своим друзьям по одному, ведь мы должны были закончить этот вечер с пылу с жару.
Мишаня говорит: "Короче, у меня ещё есть мацанка, ты готов?" Я искренне удивился, не думал, что в нашей дыре можно достать что-то подобное. Подошли мы к одному подвальному бару, где сигнализация криво повешена, а музыка играла громче всех остальных городских клубов. Внутри невероятная атмосфера, воздух пропитан запахом мацанки и шумом разговоров.
Мацанка — это вещь, братаны! Когда ты шмоляешь эту штуку, ты словно в мировой паутине уплываешь, окутанный клубящимися облаками измышленных образов. Стоишь и вдыхаешь этот дым, как сигарету после первого секса, и понимаешь, что всё, что тебе нужно, — просто быть здесь и сейчас.
Наш вечер ушёл в память, как легенда наркотических похождений. Качели на детской площадке, цветущие в ночи, пространство и время, смешавшиеся в одно. Хруст, закладки, транки, ацетаминофен и мацанка — все эти слова стали частью моего наркоманского словаря, оставив незабываемый отпечаток на моей душе.
И помните, парни, жизнь — это карусель, на которой каждый из нас катается. Просто научитесь наслаждаться каждым витком, каждым подъёмом и спуском. Всё, что остаётся — это выбрать свои закладки и шмолять их до последней секунды.
Ярокий вечір, як заскочив на закладки по Большій Васильківській. Місце було запрошливе, анаша лежала на поверхні, мов тоненький снігокатанка, що гріла мої душу та мозок. Її радості неможливо зіміряти, лише довіршувати. Цілий день чекав на цю хвилю, на цей кайф, коли мій організм знову схоплюватиме бурхливий танець з прекрасною МДМА.
Усе почалося, коли я дізнався про нову партію, яка з'явилася у нашому місті. Звістка про цю чудову речовину розлетілася швидше, ніж шмыгання твого дідька по вулиці. І ось, я вже добрався до останнього моменту: мій телефон дзвонить, іниціатором виклику є мій довірений шиз із прізвищем «Тріпер». Цей тупий сукин син вміє затрахати не на жарт!
— Ей, бруднюча, встиг биш сюди, забирай свою прописку та теревенько в машинку! — кричу я, бачачи, як він підкрадається до мене. У себе в кишені, він носить бабине серце, але молодець — робить свою справу!
Мій вірний піде на все, аби я почувався на правильній хвилі. Він підходить з похмурим виглядом, з перших слів видно, що його хтось може виллє.
— Чувак, я за тобою стежив, і підкоривши весь місцевий кафе «Табуретка», я рванувся сюди. У мене для тебе є крута покупка, на яку ти ніколи не відмовишся.
Мої очі закатилися, я знаю, що це буде знову чудове пригода. В моїй голові вже формується план, як ми з Тріпером влаштуємо охоту за пасхальними яйцями на кладовищі. Я знаю, це звучить макабрічно, але що справиш — життя наркомана не таке просте.
Слідуючого дня ми встигаємо всі підготуватися до охоти. Всі радісні, як діти з магазину з цукерками. Дехто готується на більш серйозному рівні, підтягуються і все таке. Ми виправдовуємось перед родиною, що на навчанні, але насправді знаходимося в іншому світі, і нам там кайфово!
Згідно плану, о 12 годині по обіді ми збираємося на кладовищі, де знаходиться наше таємне сховище. З кишень я достаю біле — героїн, щоб надати собі та членам команди більше енергії та витримки на охоту. Справжні наркомани знають, що героїн підносить тебе додому, а МДМА робить тебе власністю вечірки. Всі взяли чпокнутись, і тільки я ще позволяю собі одну пыряться, адже ніщо не заборонено.
Кладовище, на яке ми попадаємо, виглядає вражаюче. Старі та гіллясті дерева, під якими зненацька може виповзти зла душа. Це як незнайомці в твоїх звичних розмовах — ти навіть не помічаєш, як вона вже на тебе наступила. Ще одна пыряться, і вже маю перед собою пейзаж, який зазвучує красивими пастельними кольорами, коли скінчиться особлива священна мить, що відбувається на наших очах.
Охоту ми виконуємо, як справжні професіонали. Нам вдається знайти кілька пасхальних яєць, які ніхто не знайшов за десятиліття. Ми радіємо, як діти, отримуючи свої перші подарунки на свято.
Усе було добре, але, якщо чесно, я починаю підозрювати одного з наших членів команди. Ймовірно, хтось з них на измене. Мої думки мотаються, мов чумацький багажник, але я не готовий відчепити. Я підстриг свої довгі волосся, адже готую нову дозу МДМА, і кожен моє космічний стрижка дає мені енергію та силу.
Усі крадуться, як бандити, але я відчуваю, що це не останній поворот. Я підкрадаюся до потенційного ватажка нашої опозиції, і вимовляю ті слова, що зневірять або сповнять його довірою.
— Слухай, мій друг, я знаю, що ти на стороні світла, але я все-таки прошу вірити мені. Ми тримаємо всю нашу команду під контролем, як справжній дідусь в пансіонаті, та не дамо комусь зіпсувати нашу пригоду. Довіряй, але перевіряй.
Той погляд, що він на мене викинув, пройде в історію. Я бачу, що він згоден, але його шрами він не забуде. Однак це кешуй-ся!, ми все одно шмигаємо вперед. Нічогісінько не зупинить нас!
На другому плані знаходиться наша більшість — ми, що віримо, що наша операція вдасться, йдемо вперед і залишаємо позаду все підозри та страхи.
Героїн б'є, але МДМА робить моє тіло вічно молодим. Поєднання цих двох речовин фіксує мене на сторінці історії, де я — репера наркомана, що звивається в психоделічних танцях під свою музику.
Так, кайфувати від охоти за пасхальними яйцями на кладовищі може тільки здоровий наркоман. Відчуваєш, як кригає страх в твоєму серці, але він не знаходить виходу, бо тіло вже закручується в пастку насолоди. Все важить, але твій дух вільний.
Роздумуючи про вчинене, я зізнаюся, що наші кроки були дорогими. Але формальності, чи не так? Життя наркомана — це прожити на повну катушку, поки світ не повернеться з довгого сну.
Cвіт, дивись на нас! Ми наркомани репери, що пожираємо ночі та якнайгучніше скандуємо наші тексті — і це наша вічна доля. Її не змінити, не варто нам і шукати виправдання.
Ми випливаємо на світло, втікаємо від проблем нашого суспільства, але виростаємо дітьми нашої революції. Бо ми — воплоти змін та відмова від банального світу, де кожна мить каже тобі, що ти не можеш усе змінити. Але ми можемо і ми самі знаємо це.
Ми — репери наркомани, не зобов'язані нікому пояснювати наш світ. Ми пишемо свою музику, танцюємо на своїх закладках та шмыгаємо на своїх хвилях. І це дуже прекрасно!
А тепер, залунати з кайфу, і прощатися з тобою. Життя занадто коротке, щоб пропускати моменти, коли можна забути про все і відірватися на повну програму. Кажу це, не затримуючись — і втікаю у своє місце, де наша гордість репера наркомана переливається через краєвиди нашого хижого світу.
Всього тобі найкращого у твоєму польоті. Ми розуміємо одне одного, і це надає моїм словам сили та шкідливість. Смійся з нього, але не пішов усякий вагабунд, якого не варто взяти на серйозно. Ми всі дзвінко сміємось, але ніхто не розуміє, що наш сміх — це наша зброя, що звучить найгучніше в цій всій музиці.
Це ми, репери наркомани, не передаються перевіркам. Ми знаємо всі секрети, кожна наша закладка розповідає т
